Я помітив, що коли в терапії ми добираємося до питання цінностей, часто зустрічається один паттерн. Ми части відносимося до цінностей, як до повсякденних речей. Так, наче це якісь, може і особливі, але такі ж як і інші речі. Звідси звичні для нас фрази, типу “вибрати цінності”, “уточнити свої цінності” та й взагалі “мої цінності”.
Із цього складається враження, наче мені треба відкрити каталог цінностей, обрати ті, які мені зараз заходять. І почати жити у відповідності із ними. Якщо набриднуть, я візьму інші. Якщо почнуть конфліктувати, я оберу ті, які мені зараз найважливіші.
Тобто, забагато “Я” і замало цінностей. Я цю тему ще буду розвивати, але зараз хочу поділитися трішки іншим.
В Терапії Прийняття і Відданості цінності, в першу чергу, розглядаються через призму поведінки (ну а чого ви хотіли від контекстуально-поведінкової науки?). Тобто, питання звучить не: “Як мені дізнатися чи обрати собі цінностей і подумати чи жити у відповідності до них?”, а “Якими своїми діями я можу проявити свої відданість своїм цінностям?”.
І от коли на курсі по АСТ нам пояснювали тему цінностей, я відчув, що десь вже щось подібне чув, але не зміг пригадати. А от нещодавно, наткнувся на цитату і все склалося разом. Насолодіться разом зі мною):
Аристотель, “Нікомахова етика”, II, 1, пер. В. СтавнюкА ось доброчесності ми набуваємо, здійснивши щось раніше, так само як і в інших мистецтвах. Адже коли щось потрібно робити, пройшовши навчання, то вчимося ми, роблячи це; наприклад, будуючи будинки, стають будівничими, а граючи на кіфарі – кіфаристами. Подібним же чином, діючи справедливо, ми стаємо справедливими, розсудливо – розсудливими, а мужньо – мужніми.
Одразу стає зрозуміло звідки в АСТ ця ідея про цінності – як поведінку. Ти не чекаєш ідеальних умов. Ти вже втілюєш у своїй поведінці те, що цінно. Контакт із цінністю відбувається саме в момент, коли ти змінюєш свою поведінку у відповідності до того, що вважаєш цінним.
Наступна думка виникла, під час редагування, тому ще не знаю куди її вставити. Втілювати цінності – це мистецтво).